Ромська громада Ужгорода приймає переселенців

В умовах війни в Україні ромські родини та релігійні організації Ужгорода активно приймають переселенців із різних регіонів України. Приїжджим надають безкоштовне житло, забезпечують продуктами та всім необхідним. 

Ось що розповідають люди про ромську гостинність:

Наталія Магомедова – вимушена переселенка, вона приїхала з родиною з Києва: «Ми тут вже більше ніж три місяці живемо у будинку Олександра Кешеля. Нам допомагає церква пастора Віктора Фонтоша. Також Роберт Горняк нас підтримує, приносить продукти. Нас тут вісім осіб живе. Чотири родини. Ми тут знаходимось на забезпеченні ромської церкви».

Переселенців також підтримує ромська церква пастора Віктора Фонтоша, що у мікрорайоні Радванка. Він вже прийняв понад сто людей. Віктор Фонтош, пастор ромської церкви: «У нас на даний момент живе 101 людина. 35 людей із сімей українців. Це Харків, Київ, Дніпро, Миколаїв. Загалом 101 людина. Живуть тут вони вже майже три місяці, проживають і у нашому храмі».

Валентина Іванова з родиною приїхала з Харкова. Жінка вже майже три місяці проживає у ромській громаді: «У нас дуже добрі умови, ромка, власниця цього будинку, вона сама пішла жити до дітей, а нам віддала цей будинок. Нас там багато людей. Все що треба для життя у нас є. Все це безкоштовно. Ми вдячні пані Дарині і пастору ромської церкви Віктору Фонтошу за те, що вони так піклуються про нас».

Наталія Гусєва приїхала на Закарпаття із Запоріжжя. Жінка добиралась понад 36 годин, спочатку евакуаційним потягом до Львова. Розповідає: «Нам пощастило, адже у вагоні було лише одне вільне місце і провідник дозволив мені сісти. Далі зі Львова електричкою дісталася до Ужгорода. Було дуже страшно та важко. Ми їхали одні без тата. Я переживала, коли їхала до Ужгорода. Я не розуміла куди я їду. В невідомість. Роми в мене асоціювались з такою національністю… нас часто у селі лякали ромами – « їдуть цигани, ховайтесь!» Я коли жила у бабусі то все їх боялась. До того моменту, поки не настала ця трагічна ситуація у нашій країні. І коли я зрозуміла що нам допомагають роми, для мене це був переворот у свідомості. Це для мене благословення від Бога. Я дуже вдячна за цю допомогу. Дуже багато чого хочеться сказати. Я думаю що слова тут зайві, тому що ту допомогу яку нам надали – це багато чого значить».

Близько доби добиралась до Ужгорода Наталія Степанова. Жінка також приїхала з Києва. Розповідає, їхали в невідомість і не знали, як вдасться влаштуватися на Закарпатті. Допомога прийшла від ромів: «Нас запросили в цей дім, ось ми тут живемо майже три місяці. Просто сказали «живіть скільки хочете, нас вдома немає». Для нас це був такий подарунок. Ми були щасливі. На третій день ми познайомились з родиною Робія. Дуже тепло прийняли, нагодували, напоїли, поговорили, приютили і одразу нам принесли багато продуктів. Ми не очікували. Ми так вдячні Богу, що він нас не залишив, через руку Бога нам допомогли роми. Згодом ми дізнались про ромську церкву, почали до неї ходити. Ми ходимо на служіння».

З Донецької області приїхала пані Оксана Мішкіна з донькою. В епіцентрі бойових дій у жінки залишилися батьки: «У Донецькій області залишились мої батьки, дуже за них переживаю. Добирались теж дуже довго. Але я вже знала куди я їду. Тут був брат, який жив у ромів. Вони дуже тепло його прийняли. Мої ноги мене за кордон не несуть і я вирішила залишитись тут. Я приїхала сюди з донькою. Зустріли. Все прекрасно, дах над головою. Я нарешті виспалась тут. Разом з дитиною ми не чуємо цих бомбардувань. Дома у нас серце вилітає і все колоте. Ночами взагалі не спиш. Роми прийняли нас с задоволенням, надали гуманітарну допомогу. Церква ромська допомагає, все це безкоштовно. Затишок і комфорт, все є». 

Ромська громада Ужгорода щиро вдячна усім благодійникам, які допомагають підтримувати переселенців. Втім люди продовжують прибувати, тож громада просить у тих, хто має можливість – допоможіть!